День пам’яті жертв Голодомору

День пам’яті жертв Голодомору

27 листопада, у день пам’яті жертв Голодомору, акту геноциду української нації репресивною тоталітарною машиною, мільйони українців вшановують пам`ять загиблих.

Позиція партії друкуватиДрукувати

Місцеві вибори

Павло АНДРУСЯК: Мер повинен любити місто, а не самого себе
2010-07-12 13:06:00

Павло АНДРУСЯК: Мер повинен любити місто, а не самого себе

У місцевому політикумі Павло Андрусяк - особлива дійова особа. Попри тривалу й багату політичну біографію, посади і мандати, він завжди умів залишатися «над процесом», зберігаючи іронічний погляд і здоровий глузд навіть тоді, коли вимагалося лише в ногу крокувати у партійних шеренгах. Така позиція рідко винагороджується «теплим кріслом», але Андрусяк ніколи й не рвався у кар'єрний ліфт, перестрибуючи політичні трупи конкурентів. Зрештою, Noblesse oblige - честь зобов'язує: Павло Андрусяк - внук героя УПА, полковника Грегота (Різуна). Відтак, можна не сумніватися, що його рішення втрутитися «в процес» і спробувати себе на виборах міського голови Івано-Франківська глибоко зважене й мотивоване.

- Пане Павле, на сайті газети саме завершилося голосування, в якому читачі обирали з-поміж 17 потенційних кандидатів у мери Івано-Франківська. Список кандидатів свого часу запропонував Комітет виборців. Ви перемогли з 17%. Надихає спробувати сили 31 жовтня?

Оскільки таке голосування не є соціологічним дослідженням і репрезентує виключно думку читачів «Галицького кореспондента», то просто хочу подякувати всім, хто не тільки читає газету, але й має за правило брати участь в опитуваннях, які стосуються життя нашого міста, та висловлювати з цього приводу власну думку. Це добра ознака громадянської небайдужості і, можливо, гарантія правильного вибору в тепер уже недалекому майбутньому.
А загалом, як кажуть, хочеш насмішити Бога, поділися з ним своїми планами... Думаю, є зміст спершу запропонувати громаді міста концепцію, бачення, ідеї з розвитку Івано-Франківська. А вже тоді 1 вересня вирішити: якщо бодай частина громади прихильно поставиться до цих ідей, то є сенс починати. Якщо пропозиції не на часі і не підтримуються громадою, то навіщо?... А от що сприймає, а що ні громада міста, покажуть соціологічні дослідження. Тому ми протягом найближчих 2-х місяців будемо частинами пропонувати на розсуд громади нашу концепцію розвитку міста.

- Концепція - це чудово. А чи є в Павла Андрусяка необхідний фінансовий ресурс і можливості для балотування?

Можливо, я ідеаліст, але весь мій політичний досвід говорить, що на виборах перемагає не той, хто має більше грошей чи зв'язків, а той, чия ідея є найбільш затребуваною громадою міста на момент здійснення нею вибору.

 

- Аргументами поділитеся?

Будь ласка.
В 1990-му всі ми боролись з комуністичним режимом і, відповідно, обрали міським головою демократа Ярослава Тайліха.
Згодом, після здобуття Україною незалежності, ми побачили, що дуже багато вчорашніх партійних бонз раптом «випливли» саме в таборі демократів, більше того, в багатьох випадках вони його фактично очолили і тим самим здискредитували. Ми зрозуміли, що потребуємо власної ідентичності, почали активно відроджувати та пропагувати ідею українського націоналізму і, як результат, в 1994 році в місті Івано-Франківську головою став націоналіст Богдан Борович.
Наступні чотири роки минули в достатньо бурхливій дискусії щодо вектора розвитку нашої держави. Багато з нас за ці роки побували за кордоном, ми мали змогу порівняти стандарти життя, і для нас не стояло питання, куди рухатись: в Європу чи на Схід. Ми пристрасно бажали жити «як люди», і тому гасло Зіновія Шкутяка «Перетворимо Івано-Франківськ на європейське місто» та наша віра в його талант господарника привели Зіновія Васильовича в 1998 році в крісло міського голови. І так далі.
При цьому, зверну Вашу увагу, що кожен із тих десятків кандидатів, які за весь цей час балотувались на посаду голови міста, обов'язково обіцяли і дороги, і ремонт будинків, і підтримку культури, і... - зрештою, список загальновідомий. Але люди щоразу обирали того, хто уособлював певну ідею, на яку в громаді міста був запит на той час, і, що найголовніше, того, хто не тільки пропагував цю ідею, але й готовий був її реалізовувати.

- У нинішнього міського голови Віктора Анушкевичуса була ідея?

На мою думку, перемога Віктора Анушкевичуса була зумовлена кількома факторами. Перш за все, тоді не балотувався діючий голова З.Шкутяк і це відразу дало фору пану Анушкевичусу, який кілька років поспіль позиціонував себе як головну альтернативу Зіновію Васильовичу. По-друге, хоча господарка міста, завдяки зусиллям тодішньої владної команди, перебувала у задовільному стані, саме слово «господарник» почало стійко асоціюватись з не дуже популярним словом «забудівник». Люди хотіли змін, а оскільки саме місто було на той час уже більш-менш «причесане», то ми захотіли ще мати європейського мера, принаймні візуально. Зі всіх кандидатів, на мою абсолютно суб'єктивну думку, на цю роль найкраще підходив телегенічний Віктор Андрюсович. Його й обрали. Так що ідея була, хоч і не в кандидата, а у нас з вами, у виборців.

- Які ідеї, на Вашу думку, мають попит у виборців сьогодні? Хто може їх запропонувати?

На моє глибоке переконання, відповідальність політика полягає у тому, щоб пропонувати людям тільки ті ідеї, в які він вірить сам і які готовий реалізовувати на практиці, причому - і я хочу на цьому особливо наголосити - незалежно від того, подобаються ці ідеї виборцям, чи ні. Політик, який замість переконання виборців у правильності власного бачення розвитку міста починає догоджати публіці, - це, вибачте, клоун. Його основне завдання полягає в тому, щоб публіка чула і бачила те, що вона хоче, була задоволена і плескала в долоні. Виборчі кампанії таких політиків завжди проводяться однаково - з роздачею продуктових наборів та організацією безкоштовних концертів. Але ми як виборці повинні розуміти, що за це шоу, у разі обрання, ми в майбутньому обов'язково заплатимо: для початку неефективною владою, а в кінцевому результаті - тими ж поганими дорогами або іншими проблемами, яких у наших людей і без того вистачає. Зрештою, приклад Києва у нас перед очима. Кияни довший час жартували та сміялися з власного вибору, але зараз цей їхній сміх уже не такий веселий. Бо важко сміятися з самого себе, особливо, коли розумієш, що тебе просто «розвели» й обікрали.

- Тобто пропонувати, наприклад, «європейські дороги європейському місту», якісні комунальні послуги чи підтримку культури - це клоунада?

Ні. Це обов'язок. Будь-яка влада повинна намагатися зробити добрі дороги, надавати якісні комунальні послуги і ще багато чого робити, про що ми з Вами не згадали, але що чітко передбачено законодавством. Клоунадою є обіцяти те, що ти і без того зобов'язаний зробити за законом, та ще й подавати це як особливе досягнення. Все, про що ми зараз говоримо, називається щоденною роботою влади, спрямованою на забезпечення життєдіяльності міста. І найвищою мірою блюзнірства є вважати людей худобою, яку достатньо нагодувати і в теплі покласти спати. Люди, крім всього, ще потребують і впевненості у завтрашньому дні, зрештою, у них є діти, внуки. Тому політики під час своїх передвиборчих баталій, разом із обіцянкою виконувати закон, повинні пропонувати громаді ще й власне бачення її майбутнього. Якщо ж громада своїм рішенням вручить такому політику владне кермо, він просто зобов'язаний реалізовувати задекларовані ним ідеї, незалежно від того, подобається це комусь, чи ні.

- Що б Ви хотіли змінити у нашому місті?

Я переконаний, що влада, політика - це таки мистецтво можливого, і в першу чергу - це діалог і партнерство. Реальний процес управління - це процес компромісу. Тому, перш за все, у місті я хотів би змінити філософію стосунків між людьми і владою та всередині самої влади. Сьогодні це класична філософія війни. Люди клянуть владу і перекривають вулиці. Депутати воюють один з одним і всі разом проти міського голови. Міський голова з виглядом переможця розповідає, що депутати вкотре зірвали сесію міської ради. Лідери партій не здатні об'єднатись навіть у критичних ситуаціях і найбільшими своїми перемогами вважають поразки опонентів. Ми маємо війну всіх проти всіх. Театр абсурду, за лаштунками якого хаос. Пора в політику і владу повернути здоровий глузд.
Разом з тим, ми повинні розуміти, що влада не є абстрактною. Влада - це конкретні люди, які живуть поряд з нами, ходять з нами в ті самі магазини і так само, як і ми, дивляться футбол чи черговий серіал. Вони - одні із нас, наші друзі, сусіди, родичі. Але, на відміну від більшості, кожен із них в якийсь момент отримав від нас депутатський мандат або був призначений на посаду і раптом став «владою». То невже всі вони в один момент переродились і стали поганими? А може, вони - це всього лиш наше відображення в дзеркалі? Адже ми, в більшості своїй, обираємо собі подібних. Думаю, що зміни треба починати з себе. Ми повинні змінити стиль свого мислення на позитивний і спробувати на найближчих виборах обрати у владу якісно інших людей, які здатні на діалог і партнерство заради розвитку міста. Ці люди мають сповідувати кардинально іншу філософію, філософію творення, а не руйнування.

- Чи не забагато філософії для такої прагматичної речі, як місцеві вибори?

Щоразу, коли ми говоримо про людей у владі, ми виставляємо до них серйозні вимоги. Для прикладу. Депутат повинен відстоювати інтереси своїх виборців, а не своєї партії. Мер повинен любити місто, а не самого себе. Державний службовець повинен служити людям, а не своєму начальнику. І т.д. і т.п.
Тільки от проблема в тому, що особисто для кожного із цих людей набагато спокійніше, надійніше і вигідніше чинити з точністю до навпаки. І ми з Вами це знаємо, а тому у спілкуванні з владними мужами «давимо» на совість і, як правило, вимагаємо вчинити законно і по справедливості. Тобто ми хочемо, щоб влада не тільки діяла згідно з законом, але й притримувалась при цьому філософії служіння людям. Так що філософії у владі забагато не буває.

"Галицький кореспондент"

Останні новинивсі

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"